ГОНИ́ТЕЛЬ, я, ч.

1. Той, хто обмежує в правах кого-небудь, переслідує кого-, що-небудь; гнобитель. Єремія.., прийнявши латинство, став найлютішим гонителем православного люду (Стор., І, 1957, 365).

2. рідко. Той, хто женеться за ким-небудь, переслідує когось. Він оглянувся і в одній хвилині відгадав намір своїх гонителів (Фр., V, 1951, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 122.

Гони́тель, ля, м.

1) Гонитель. От з того часу і став на неї гонителем. Кв. Один Грицько, другий Андрій, на віру гонитель. ЗОЮР. І. 315.

2) Гоняющійся за чѣмъ, любитель чего. Наші родителі за тим не гонителі. Ном. № 5147.

3) Сгонщикъ людей на работу, на сходъ. Черниг. Подольск.

4) Надсмотрщикъ за работами въ полѣ. Рк. Левиц.

5) Вѣтрогонъ, шалунъ, непосѣда, сорви-голова. За цими гонителями і хати не натопиш. Брацл. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 308.