ГО́НИ¹, ів, мн. Переслідування, цькування звіра під час полювання. * Образно. Го-го — почалися гони. Тепер уже не бігли насліпо пушкарі, а йшли, хоч і обережно, але певно, оточуючи невеличкий лісок (Хотк., II, 1966,290).

ГО́НИ², го́нів і гін, мн.

1. Українська старовинна народна міра довжини від 60 до 120 сажнів. Той змій та такий був сильний, що за гони до себе не підпускає, так диханням і побиває (Укр.. казки, 1951, 125); Пройшовши кілька гонів, перебрались вони через глибоку балку і з милю простували рідким лісом (Стор., І, 1957, 389); Ми йшли, туристи, сотні гін Розміреним і впертим кроком (Шер., Дорога.., 1957, 26).

2. Те саме, що гін 2. По краях гонів потрібно для повороту агрегату відвести смуги певної ширини, залежно від розміру агрегату і способу оранки (Механ. і електриф.., 1953, 21); При визначенні норми [виробітку] врахована довжина гонів і врожайність культури та марка комбайна (Колг. Укр., З, 1959, 4); На перших же гонах (ще, мабуть, Невкипілий і цигарки не докурив) передня жатка — тиць, і стала. Під’їхала друга і теж стала, і так усі (Головко, II, 1957, 239).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 122.

Го́ни, гін, го́нів и го́ней, м. и ж. мн. Первоначально: длина вспаханнаго поля: вспаханный участокъ въ длину; а затѣмъ, мѣра поля и вообще пространства въ длину различной величины отъ 60 саж., и болѣе: до́брі го́ни — 120 саж., сере́дні — 80 саж., невели́кі — 60 саж. Вас. 197. Кот. Ен. сл. 7. Въ Одесскомъ уѣздѣ до 160 саж. Орав нага переліг і потом обливався…. А гони гнав та й гнав, назад не озирався. К. ДЗ. 12. Пішли вони по первому покосові до половини гін. Грин. І. 118. Чия пшениця, що довгії гони? Це ж того козака, що чорнії брови. Чуб. V. 103. Пройшовши відсіль гонів двоє…. Котл. Ен. ІІІ. 38. Прудко біжить та річка гоней із двадцять. МВ. ІІ. 74. Ум. Гінки́, гіночки́. Н. Вол. у. Їдні гінки засіяв пшеницею. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 307.

го́ни — спочатку — довжина зо­раного поля, а також зорана ділян­ка в довжину, яку називають пере­гі́нною; згодом — старовинна на­родна міра довжиною від 60 сажнів (невеликі гони) до 80 сажнів (се­редні гони), 120 сажнів (добрі го­ни) і навіть 160 сажнів (в Одесько­му повіті); про гони вже згадується 1586 р. в писемних пам’ятках. Чия пшениця, що довгі гони? (П. Чубин­ський); Той змій та такий був силь­ний, що за гони до себе не підпускав, так диханням і побивав (казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 143.