Про УКРЛІТ.ORG

гомінливий

ГОМІНЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Який багато говорить; говіркий. Колись гомінливі рибалки і веселі курортники звеселяли цю землю (Кучер, Чорноморці, 1956, 228); // Сповнений гомону. І в гомінливий, стоязикий порт Нас, гнівних, море принесло широке. Сміється город і кипучі доки Громадять руль з рулем, до борту борт (Рильський, І, 1956, 146); Так сяйте ж, огні золотої мети, шумуйте, міста гомінливі (Сос., Зел. світ, 1949, 22).

2. перен. Який видає безладні звуки, шумить. Гординська жила над гомінливим потоком, що збігав із схилу і вливався в ріку (Чорн.. Визвол. земля, 1959, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 121.

вгору