ГОЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., рідко.

1. Ставати голим, нічим не вкритим. Вітер — аж пісок голів: зганяє воду з піску — він і голіє (Сл. Гр.).

2. перен. Убожіти. Живемо без змін: багатіти немає змоги, а голіть дальше нікуди (Укр.. присл.., 1955, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 108.

Голіти, лію, єш, гл. Обнажаться. Вітер — аж пісок голів; зганяє воду з піску — він і голів. Переясл. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 301.