ГОЛІ́ННИЙ, а, е, розм. Бравий, завзятий. Пархім теж парубок голінний — хоч куди (Кв.-Осн., II, 1956, 487); [Перша дівчина:] От голінна! І не боялась сама прийти сюди! (Вас., III, 1960, 9); // до чого, на що. Охочий до чого-небудь. — Що то він у мене голінний до пісень (Мирний, III, 1954, 197); — Чи не побачив [Чіпка] лишень чого ласенького, — тягне розмову Лушня. — Він у нас голінний на ласощі… (Мирний, І, 1949, 337); Люблю дорогу Підзіньківську, Яку сходив колись пішком, Бо змалку був до мандр голінним (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 108.

Голінний, а, е.

1) Удалой, бравый, рѣзвый. Голінний, завзятий чоловік. Шевч. 302. От дівка голінна, так так! Шевч. 310.

2) Способный къ чему. Він голінний до всього. Черк. у.

3) — до чого, на що. Охочій до чего, любящій что. Маруся голінна до тарані. Черниг. у. Я дуже на сон голінна, — як засну, то вже й до світу не кинуся. Рк. Левиц. Голінний до скляного бога. Любитъ выпить. Мир. Пов. І. 157.

4) Бритвенный, отточенный для бритья, годный для бритья. Голінний ніж. Оця коса голінна год п’ять живе в мене: вона саме до гоління. Васильк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 300.