ГОЛЯ́К, а́, ч., розм.

1. Людина без одягу.

2. заст. Убога людина; злидар. Але ти дощенту бідний, Найостанній з голяків, Так мене за тебе рідний Оддавати не схотів (Щог., Поезії, 1958, 242); Мандрували по всіх штатах.. Прибули в рідні краї ще більшими голяками (Цюпа, Назустріч.., 1958, 422).

3. діал. Дерево без листя. Хома, чіпляючись.. за голяки, то за пеньки, порвав.. і рукава у свити (Кв.-Осн., II, 1956,240).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 120.

Голя́к, ка́, м.

1) Бѣднякъ, голякъ. Кіев. Чуб. V. 1042.

2) Бритва. Вх. Лем. 404.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 307.

голя́к —

1) убога людина, злидар; голо́та — голяки, злидарі. Не йди туди, вражий сину, де голота п’є (П. Чубинський);

2) Голо́та — прізвисько легендарного козака (оспіваного в «Думі про козака Го­лоту»), хороброго лицаря, що не боїться «ні вогню, ні меча, ті тре­тього болота».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 143.