ГОЛЬЦЕ́М, присл., розм. Без одягу; голяка. На Гарці велетні живуть, Їх люди дикими зовуть; Ідуть гольцем, кремезні всі, Пишають в первісній красі (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 120.

Гольце́м нар. = Гільцем. Покинула мене гольцем голого. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 307.