ГОЛУБИ́ЦЯ, і, ж., заст. Голубка. * У порівн. Яково ж буде їй, моєму дитятеві, що чиста і непорочна у сім ділі, як голубиця..? (Кв.-Осн., II, 1956, 342); Тимофій стоїть перед Христею, б’є себе в груди та вичитує. — Се та, кого жаждала душа моя! Прийди ж, ближняя моя, добрая моя, голубице моя! (Мирний, II, 1954, 88); Ігуменя.. пробубоніла ласкаво, наскільки це дозволяв її бас:-Іди, голубице моя, на кухню (Донч., III, 1956, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 118.

Голубиця, ці, ж.

1) Голубица, голубка. Подай мені лука й три стрілиці, бо я й побачив три голубиці. АД. І. 149.

2) Ласкательное слово. Ідеш від нас, о царице, іди, іди, голубице! Чуб. III. 253.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 306.