ГОЛО́ТА, и, ж. Збірн. до голя́к 2. Значну частину їх [козаків] становила голота, яка добувала собі засоби для існування наймитуванням (Іст. УРСР, І, 1953, 136); Щовесни знімалася криничанська голота на заробітки (Гончар, Таврія.., 1957, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 117.

Голота, ти, ж. соб. Голь, бѣдняки. Не йди туди, вражий сину, де голота п’є. Чуб. V. 955. Ум. Голотонька. Чуб. V. 1016.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 305.

голо́та див. голя́к.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 141.