ГОЛОСО́К, ска́, ч. Пестл. до го́лос 1, 3. Хватавсь.. Енеєчка свого обняти, По-батьківськи поціловати [поцілувати], Його почути голосок (Котл., І, 1952, 152); У неї був на диво красивий, високий, срібний голосок, і сама вона день від дня ставала вродливішою (Собко, Звич. життя, 1957, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 117.