ГОЛОРЕ́БРИЙ, а, е, розм. Нічим не покритий; обдертий. Метрів за десять від прямовисного горба світить своїми голоребрими дерев’яними стінами невеличка самотня хатина. Вона — без покрівлі, без стелі, без вікон та дверей (Літ. Укр., 11.IX 1962, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 115.