ГОЛОПУ́ЗИЙ, а, е, розм.
1. З голим, непокритим животом (перев. про малят). З грачиного гнізда випало голопузе граченя (Донч., І, 1956, 223); На його плечі знову навалилась.. жалюгідна мізерія життя людського: ..повіточки, заляпані від людських очей коров’ячим кізяком; голопузі діти, бліді, брудні (Кол., Терен.., 1959, 107).
2. перен., зневажл. Те саме, що збідні́лий. Що ж то за пан?.. Кажуть.., що то був небагатий шляхтич, з тієї «голопузої шляхти», котра в Польщі за панування магнатів кишіла по їх дворах, пила їх меди, вина (Мирний, І, 1949, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 115.