ГОЛОП’Я́ТИЙ, а, е, розм. З голими п’ятами, босий. Без чобіт, голоп’ятий, Він поліз по стіні… У гімназії П’ятій Щось мелькнуло в вікні (Бичко, Сійся.., 1959, 395); // перен., зневажл. Про вбогу людину. —Бреши, бреши… Потрібні ото пану Луцеві такі нічліжники, як ти, голоп’яті! (Козл., Ю. Крук, 1957, 374).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 115.

Голоп’Ятий, а, е. Съ голыми пятками, въ рваныхъ, безъ подошвъ сапогахъ; переносно: бѣднякъ. Було як на полювання їде, то біля його панів та панків голоп’ятих, таких, що йде в чоботях, а пучки на піску й знать, — сила. О. 1862. V. 105.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 304.