ГОЛОВУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до головува́ти; // у знач. ім. голову́ючий, чого, ч. Той, хто головує. Головуючий закалатав у дзвоник, зроблений з шматка тонкої стальної труби (Загреб., Спека, 1961, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 113.