ГОЛОВА́Ч, а́, ч.
1. розм. Те саме, що голова́нь. Якийсь москаль сидить: головач, розкошланий, невмиваний (Вовчок, І, 1955, 276).
2. діал. У західних областях України в минулому — керівна особа. Князь бавився, їздив на візити по міських головачах та околишніх панах (Фр., III, 1950, 146); — Ха-ха, ото наш піп і головачі завертяться з жандармами (Козл., Ю. Крук, 1957, 354).
3. Жук родини пластинчатовусих з великою головою і дуже розвиненими ротовими частинами; шкідник бобових та злакових рослин; кравчик. Кравчик, або головач — Lethrus apterus Laxm. Жук чорний, переднєспинка з витягнутими вперед передніми кутами; тіло дуже опукле, голова велика з сильно розвиненими ротовими частинами (Шкідн.. рослин, 1949, 168).
4. Народна назва самця лосося дунайського.
5. Риба родини бичкових; бичок-головень.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 112.