ГО́ЙНО, розм. Присл. до го́йний². [Префект:] Рим гойно заплатив за ту науку, він Греції дав спокій і закон, чого вона не мала споконвіку (Л. Укр., III, 1952, 449); Заздро похитували [старі] головами, щось шамкотіли беззубими ротами. Добре танцюють, гойно гуляють (Кучер, Трудна любов, 1960, 179).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 106.

Гойно нар. Щедро, роскошно, изобильно. Гойно приймати гостей. Жити гойно. Чуб. ІІІ. 371. Та вона у мене так жила гойно: не знала ніякої роботи. Уман. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 299.