ГО́ЙНИЙ¹, а, е. Який загоює пошкодження на тілі; цілющий. — Є у нас м’які завої і бальзам на рану гойний, там на вежі біла постіль вже давно на вас чекає (Л. Укр., І, 1951, 433); * Образно. Милий, тихий, гойний для втомленої душі божественний краєвид (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 547).

ГО́ЙНИЙ², а, е, розм. Щедрий, багатий. Його жінка була непоміркована, розтратлива, любила розкіш та шикарне гойне життя й сипала грішми, як половою (Н.-Лев., IV, 1956, 229); Стрілася [Марія] з життям, гойним на поневіряння, злидні і муки (Рибак, Час.., 1960, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 106.

Гойний, а, е. Щедрый, роскошный. Чоловік гойний такий, що кождому давав всього. Гн. II. 68.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 299.