ГО́ЙДАЛКА, и, ж. Споруда, на якій гойдаються для розваги діти й молодь. — Панно, ходімо до Ривки на гойдалку, там вже досі наші дівчата зібралися (Л. Укр., III, 1952, 633); В кінці площі, коло собору, де були карусель, гойдалка.., стояв натовп (Смолич, II, 1958, 41); * У порівн. Він [соловейко] сидить на дерезині, співає, аж бадилина під ним коливається, а він ніби гойдається, як на гойдалці (Н.-Лев., І, 1956, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 105.

Гойдалка, ки, ж. Качель.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 299.

го́йдалка = го́йданка —

1) спору­да, на якій гойдаються для розва­ги діти й молодь; гойдання на гойдалках — стародавня улюблена розвага молоді на Великодні свята, а також подекуди на Петра і Павла; звичай гойдатися на гойдалці сягає язичницьких часів і, на дум­ку дослідників, походить зі сходу, а до слов’янських народів міг при­йти з Туреччини, бо саме в півден­них слов’ян, що перебували під ту­рецьким впливом, гойдалка — най­улюбленіша весняна розвага молоді; гойдання було спочатку своєрід­ним магічним актом;

2) тільки го́йданка — різновид лемі́шки (див.) з кукурудзяного борошна.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 139.