ГОЖ див. го́жий.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 105.

го́ж[ий] —

1) у народній поезії — гарний на вроду, вродливий (про людину). Ой, не жаль би мені воза, мені воза, Коли б дівка була гожа, була гожа! (пісня); Ой, мій сину го­жий, женися, небоже!(М. Номис); Як тополя, така гожа (П. Чубинський);

2) потрібний, придатний. На тобі, небоже, що мені не гоже (М. Номис); Пригожому все гоже (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 139.