ГОДІ́ВЛЯ, і, ж. Те саме, що годува́ння. [Чоловік:] Чи бач, який? почув про хліб розмову та про годівлю, то й собі: дай хліба! (Л. Укр., II, 1951, 138); Збільшення надоїв — результат зразкового утримання і правильної годівлі худоби (Рад. Укр., 6. II, 1955, 2); Він досяг того, що на певні сигнали, як от махання прапорцем, голуби зліталися на годівлю (Донч., І, 1956, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 103.