ГОДО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до годува́ти. [Домаха:] Чого воно [дитя] там репетує? Неначе давно годоване! (Кроп., II, 1958, 162); Кабан, годований не для продажу, а для себе (Вишня, II, 1956, 37); // у знач. прикм. Відгодований, гладкий. Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить. І на апостольськім престолі Чернець годований сидить (Шевч., 1, 1951, 265); Михайло Колодій, що працював на підсобному приміському господарстві, перехитрив начальство і доставив партизанам п’ять годованих кабанів (Д. Бедзик, Плем’я… 1958, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 104.