ГОДИ́ТИ, годжу́, го́диш, недок.
1. неперех. Задовольняти кого-небудь, роблячи приємне, потрібне, бажане; догоджати. Старому та слабому годи завше, як малому (Укр.. присл.., 1955, 147); Вимагає він повсюди, Щоб йому годили люди (С. Ол., Вибр., 1959, 195); * Образно. Дружно зійшли наші бурячки. Я вже їм годила, я вже їх плекала, як тих немовлят (Гончар, І, 1954, 493).
◊ Годи́ти, як (мов, немо́в, на́че і т. ін.) [лихі́й] боля́чці див. боля́чка.
2. перех., діал. Наймати. Йому ніяково було при Хіврі годити Сиклету собі за наймичку (Н.-Лев., IV, 1956, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 103.