ГО́ГОЛЬ, я, ч. Водоплавний дикий птах родини качиних. Приазовські степи кишіли качками — свіязями,.. чорноголовими нирками, сірими гоголями (Дмит., Наречена, 1959, 95); Гоголю, гоголю, птице болотна, Кожен із нас має затишок свій (Мал., II, 1956, 207); * У порівн. Князь метнувся горностаєм білим в очерет до річки напрямки, і полинув гоголем на хвилі, і по той бік виринув з ріки (Забіла, У.. світ, 1960, 176).

◊ Го́голем ходи́ти (вхо́дити, увійти́) — ходити поважно, гордовито. Одного разу Гайдай гоголем увійшов у клас (Донч., V, 1957, 468).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 102.

Гоголь, ля, м. Родъ дикой утки, Anas clangula. Вх. Пч. II. 8. Гоголю, гоголю, припливи к берегу. Чуб. III. 306.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 296.

го́голь — рід дикої качки; вісник весни; звертаючись до гоголя увесняних оврядодіях, співали: «Ой, вилинь, вилинь, гоголю, Винеси літо з собою, Літо-літечко, зеленеє житечко, Хрещатий барвіночок, Запашний васильочок».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 138-139.