ГОВІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., церк. Постити і відвідувати церковні служби, готуючись до сповіді та причастя. — Спасенники й без того помагали мені в роботі, як говіли (Н.-Лев., III, 1956, 175); Цілий піст вона і говіла, все у куточку стояла, поклони била… (Барв., Опов.., 1902, 59); // Сповідатися і причащатися. — А як будеш говіть, то задерж в роті причастя (Н.-Лев., І, 1956, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 100.

Говіти, ві́ю, єш, гл. Говѣть. Говів, Богу невимовно. Ном. № 132. Коли ви будете говіть? — Тоді, як хліба не стане. Ном. № 131.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 296.

гові́ти — постити і відвідувати церковні служби, готуючись до сповіді та причастя, а також спові­датися та причащатися; гові́ння — дія за значенням гові́ти, а також піст. Коли ви будете говіть?— Тоді, як хліба не стане (М. Номис); [Сотник:] А повінчаємось в неді­лю; [Настуся:] Авжеж! Так ми ще не говіли; Як одговіємось — тойді (Т. Шевченко); З дурного говіння не буде спасіння (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 138.