ГОВОРЮ́ЧИЙ, а, е, рідко. Те саме, що говірки́й. Всі стали веселі, говорючі, всі говорили, й ніхто нікого не слухав (Н.-Лев., III, 1956, 69); * Образно. В спеку під дубком Напоїть рівчак говорючий (Бор., Тв., 1957, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 101.

Говорючий, а, е. Говорящій, имѣющій даръ слова. Говорючий голуб. Грин. І. 164, 160.

2) Говорливый, разговорчивый. Молодий говорючий Радюк. Левиц. Пов. 154.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 296.