ГОВОРУ́ХА, и, ж; розм. Та, що любить поговорити; балакуха. Обидві [хазяйки] .. говорухи такі — що тільки слухай (Вовчок, І, 1955, 373); — Як же в товаристві без неї? Перва [перша] співуха, говоруха вона (Горд., Діти.., 1937, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 101.

Говоруха, хи, ж.

1) Многорѣчивая женщина, говорунья. Котл. Ен. V. 36.

2) м. Говорунъ. Дрансес був дивний говоруха. Котл. Ен. VI. 57. Ум. Говорушка, говорушечка. Дівчино пташиночко, щебетушечко! Співай мені, кажи мені, говорушечко. О. 1861. VІ. 151.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 296.