ГОВОРУ́Н, а́, ч., розм. Той, хто любить поговорити; балакун. Сам якось чув, як сусід.. говорун Панько варнякав на колодках (Збан., Єдина, 1959, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 101.