ГОВОРИ́ТИСЯ, во́риться, недок.
1. Бути сказаним, виголошеним; виголошуватися. Тут [у Ворохті] було ціле українське товариство, ..говорились промови, я мусив одповідати (Коцюб., III, 1956, 365); Як передати такі хвилини, в які нічого не говориться? Рубан мовчав, Ма не говорила ні слова (Ю. Янов., І, 1958, 111); // перен. Розповідатися, повідомлятися про що-небудь. Він навіть замугикав якусь пісню. В ній говорилося про башкирський аул, про красуню дівчину, про гірського орла гострозорого (Донч., II, 1956, 36); В повідомленні Радянського Інформбюро від 7 серпня говорилося про вперті бої на Кексгольмському, Холмському, Смоленському і Білоцерківському напрямах (Кучер, Чорноморці, 1956, 86).
2. безос. Мати бажання розмовляти, настрій говорити. Остап з Соломією сіли під вербою, але їм не говорилось (Коцюб., 1, 1955, 337).
3. Пас. до говори́ти 2. Дід мовчить, неначе не до його говориться (Н. —Лев., 1, 1956, 54); [Бугров:] Біжи, тобі говориться! (Мик., II, 1957, 307).
◊ Як (то) гово́риться — як прийнято, як говорять. Голос її не був дуже сильний, але, як то говориться, «для дому» дуже приємний (Л. Укр., III, 1952, 502); Треба було, як говориться, «сховати гонор до кишені» (Вільде, Пов. і опов., 1949, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 101.