ГНІЗДЮ́К, а́, ч., іст., зневажл. Козак, що осів на одному місці і має власне господарство. Він винувато зирнув на сусідів, на свою шаблю — скільки років висить без діла, а хазяїн зовсім уже гніздюком зробився, гречкосієм (Панч, III, 1956, 26); — Піду десь до старшини зимувати або до гніздюка-гречкосія (Тулуб, Людолови, II, 1957, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 95.