ГНІДИ́Й, а́, е́. Темно-коричневий (про масть коней). Усе приїздив [поміщик] інакшими кіньми. То приїде сірими, то гнідими, то вороними (Вовчок, Вибр., 1937, 116); Крутим схилом Антон піднімався вгору до своєї хати й на мотузяному поводі вів гнідого коня (Чорн., Потік.., 1956, 12); // у знач. ім. гніди́й, до́го, ч. Кінь такої масті. — Ану лишень, бадьоріше! — обзивається він до гнідого (Мирний, IV, 1955, 314).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 94.

Гнідий, а, е.

1) Гнѣдой. Гнідий кінь. Употребляется иногда безъ подразумѣваемаго существительнаго. Сідлай, хлопче, ти гнідого, а сам сяду на другого. Чуб.

2) Коричневый, бурый. Гнідий птах. Вх. Лем. 404. Гніде просо. Вх. Лем. 404., Ум. Гніденький, гнідесенький. Грин. ІІІ. 696.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 294.