ГНІ́ВАТИ, аю, аєш, недок., перех., рідко. Те саме, що гніви́ти. Його все гніває, все дратує (Коцюб., І, 1955, 209); Найбільше гнівали мене й ображали самі женщини [жінки] (Коб., II, 1956, 323).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 94.

Гнівати, ваю, єш, гл.

1) Гнѣваться, сердиться. Ой вернися, любе кохання, перестань гнівати. Чуб. V. 384.

2) Сердить, гнѣвить. А я ж його не гнівала, ні його родини; нехай його перепросить лихая година. Чуб. V. 189.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 293.