ГНІВ, у, ч. Почуття сильного обурення; стан нервового збудження, роздратування. Енея очі запалали, Уста од гніву задрижали (Котл., І, 1952, 295); А Наталчин голос то сльозою бринить, то скаргою, то гнівом (Гончар, Таврія.., 1957, 326).
∆ Не во (у) гнів (тобі́, вам і т. ін.), заст. — форма вибачення, коли співбесідникові кажуть що-небудь неприємне. — Звиняйте, тіточко, я… теє… Вашу ласку, щоб помогли мені піднять на плечі в’язку, Як не во гнів се буде вам (Гл., Вибр., 1957, 123); Робота Ваша, не у гнів Ок[уневському], видно, таки дуже потрібна.. Ви з Окуневським ніяк не заступаєте один одному дорогу (Л. Укр., V, 1956, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 94.