ГНО́БЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до гноби́ти 1. Раніше гноблені і відсталі нації назавжди покінчили з віковою економічною і культурною відсталістю, піднялись до рівня передових, соціалістичних націй (Ком. Укр., 1, 1962, 33); // у знач. прикм. Кров гнобленого класу закипіла в його [листоноші] жилах (Ю. Янов., IІ, 1958, 206); // у знач. ім. гно́блений, ного, ч. Той, кого пригноблюють. В суспільстві, різко поділеному на стани, класи, гнобителів і гноблених, Шевченко відстоював повну рівність людей (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 159); Як це не дивно і протиприродно — жменька гнобителів їде на спинах гноблених, і ця дивовижна мандрівка триває тисячоліття (Вільде, Сестри.., 1958, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 97.