ГНА́НИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до гна́ти 1, 2, 5. І чує він себе таким слабим, Безсильним і безвільним, мов пилина, Вітрами гнана (Фр., XIII, 1954, 207); Гнаний царським урядом, Міцкевич був гостинно й ласкаво прийнятий передовою російською інтелігенцією, і спілкування з нею набагато поширило його світоглядні обрії (Рильський, III, 1955, 304); В дальню Італію недугом гнана, Леся співала про рідні поляни, Луки Волині росисті, пахучі, Сиві Дніпрові задумливі кручі (Забашта, Вибр., 1958, 61); // у знач. ім. гна́ний, ного, ч. Той, кого переслідують. Горе гнаного й поклики вільного, прямосердість і щирість Ене-єва… В його [А. Бучми] засобах стільки є спільного з контрапунктом суворим Танєєва! (Тич., II, 1957, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 92.