ГЛІД, гло́ду, ч. Колюча кущова рослина, яку вирощують як декоративну або для живоплоту. Глід. Відомий великий кущ, досить декоративний весною, під час цвітіння, і восени, коли почервоніють рясні плоди (Озелен. колг. села, 1955, 92); На схилах яру, в колючих хащах терну і глоду, виводять пташенят сорокопуди (Донч., VI, 1957, 70); // Плід цієї рослини. І ласощі все тільки їли, сластьони, коржики, стовпці, Часник, рогіз, паслін, кислиці, Козельці, терн, глід, полуниці (Котл., І, 1952, 149); * У порівн.В піску зостався той зрадливий слід її [дівчини] ноги з ясними підківками, Що серце коле, як червоний глід (Рильський, Поеми, 1957. 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 2. — С. 86.
глід — колюча кущова рослина, яку вирощують як декоративну або для живоплоту; також плоди цієї рослини; має численні різновиди; росте в лісах та на узліссях у лісових і лісостепових районах України; цвіте у травні-червні; використовується у народній медицині; здавна рослина вважається еліксиром бадьорого духу та здоров’я; додає розуму й обачливості; заради міцного кохання радили пити чай із квіток глоду; відьми, ворожбити, знахарі знали нібитосекрети напоїв з глоду й приховували їх; напої вживали на свята Нового року, Коляди, Калити, Колодія та ін.; рослина має охоронну силу — з глоду виготовляли амулети (найчастіше хрестики); глід нібито не давав покійникові стати упирем; вірили, що палицею з глоду можна прогнати диявола, а вбити — ножем з деревини рослини. І ласощі все тільки їли, Сластьони, коржики, стовпці, Часник, рогіз, паслін, кислиці, Козельці, терн, глід, полуниці(І. Котляревський); В ряснім намисті червоніє глід (О. Ющенко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
