ГЛЯНЦЮВА́ТИЙ, ГЛЯНЦУВА́ТИЙ, а, е. Який має легкий глянець; блискучий. І кожен звук, не сплівшись з іншим звуком, Пливе, хитаючись, над глянцуватим бруком І меркне у безлунній самоті (Бажан, Роки, 1957, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 91.