ГЛЯ́НЕЦЬ, нцю, ГЛЯНС, ГЛЯНЦ, у, ч.

1. Блиск вилощеної, начищеної, відполірованої або покритої лаком поверхні. Він прийшов до столу легкими кроками, наче не ступаючи по чистих, до глянцю натертих квадратах паркету (Рибак, Час.., 1960, 99); На черевику глянець зник (Шер., Інд. зошит, 1958, 15).

2. перен. Про блискучий зовнішній вигляд і манери людини. Він віддасть його [хлопчика] комусь із магнатів, щоб при магнатському дворі набув він елегантних манер, знайомств і глянцю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 91.