ГЛУ́ПИЙ, а, е, рідко. Нерозсудливий, нерозумний. Його жінка, глупе.. сотворіння, півдня сиділа на ганку спеціально для того, аби відбирати шану, бачити поклони і принижене згинання (Хотк., II, 1966, 117); — Лишім ту глупу суперечку, Доро… — обізвалася [мати] (Коб., III, 1956, 235): // Непродуманий. Я, здається, трохи глупий режим їди тримала під час першої половини нашої зими в Києві (Л. Укр., V, 1956, 154); // у знач. ім. глу́пий, пого, ч. Нерозсудлива, нерозумна людина. Кажуть, ніби в ступі їздить [яга] без коня… Мало чого глупі Плещуть навмання (Граб., І, 1959, 371); Прокажи, як мовлять українці, глупому молитву, то він рідного батька вилає нею (Ле, Україна, 1940, •132).
◊ Глу́па ніч (пі́вніч, о́сінь) — пізній час ночі, пізня осінь. Кажуть, що в глупу ніч буває.така година, коли засипає все на світі (Н.-Лев., І, 1956, 53); Стужа осінньої глупої півночі Просто ступить не дає (Граб., 1, 1959, 606); Одного разу, коли в селі стояла глупа осінь, по вулицях роз’їздили козаки і не можна було світити світла, він затривожився зовсім (Мик., II, 1957, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 88.