ГЛУЗЛИ́ВО. Присл. до глузли́вий. — П’ю за сміливість!.. — Хе-хе-хе! за сміливість!.. — глузливо шепотить Хо (Коцюб., І, 1955, 170); Писарчукові очі глузливо усміхалися (Десняк, І, 1955. 7); * Образно. Пружно рипів сніг під важкими чобітьми, глузливо всміхався місяць, позираючи на землю з сивого безмежного простору (Кир., Вибр., 1960, 374).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 87.