ГЛИТАЄ́НКО, а, ч. Син глитая. Останнім приплив із своїми краянами Федір Андріяка,.. який щоліта бився на сільських храмах з хутірськими глитаєнками (Гончар, Таврія.., 1957, 13); Підводжу очі, а то наш-таки сільський один, глитаєнко. Я в його батька колись усю молодість свою проішачив (Збан., Малин. дзвін, 1958, 253).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 85.