ГЛИТА́ЙСЬКИЙ, а, е. Прикм. до глита́й. Озброєна глитайська зграя вчинила жорстоку розправу над повстанцями (Кучер, Дорога.., 1958, 5); // Належний глитаєві. Часом згадаю, що не на себе роблю — глитайське добро збільшую, — гірко мені зробиться (Мур., Бук. повість, 1959, 10); Стоять нерухомо на вигоні глитайські вітряки (Шиян, Переможці, 1950, 87); // Власт. глитаєві. Знала вже глитайську вдачу жінка, — чим привітніший Кочубей, тим міцніше затягає петлю на шиї (Донч., III, 1956, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 86.