ГЛИ́НЯНИЙ, а, е.
1. Зробл. з глини. Маріора варила обід у глиняній кабиці на подвір’ї (Коцюб., І, 1955, 215); Глиняні посудини дунайської культури мають форму чашок, кубків і невеликих плоскодонних глечиків (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 51); * У порівн.Рука [Тугара] ослабла, впала, мов глиняна (Фр., VI, 1951, 97).
2. Який складається з глини. Де ж Дніпро? Ось і він — синій аж чорний.. піднімав свою гребенясту спину, роздимає покручені боки і з ревом та гуком стрибає на глиняний берег (Мирний, І, 1954, 346); Земля тут глиняна. Суглинок, покраяний ярами, долинами (Кучер, Дорога.., 1958, 217); * У порівн. Ми йдемо сірою, мов глиняна брила, колоною (Кол., На фронті.., 1959, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 85.