ГЛИНКУВА́ТИЙ, а, е. Який має у своєму складі домішок глини. Збігши з шумом і шелестом із гір, вийшла [ріка] на рівнину і тече тихо, широко в гладкім, глинкуватім кориті (Фр., VIII, 1952, 381); Земля скрізь однакова, лиш одна чорна і м’яка, а друга глинкувата або з піском (Ірчан, II, 1958, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 85.