ГЛИБОЧЕ́НЬКИЙ, а, е, розм. Досить глибокий (у 1 знач.). Текла собі річка, річка невеличка, а хоч і невеличка була та річка, та проте — глибоченька (Вишня, II, 1956, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 84.

Глибоченький, а, е., Ум. отъ глибокий. Довольно глубокій. Утопила ж я свою доненьку в криницю глибоченьку. Макс. (1849). 112.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 289.