ГЛЕЙ1, ю, ч.
1. Пластична глина (здебільшого гончарна) сизого, червоного та ін. кольорів. Щодня підмазувала [Маланка] комин та підводила червоним глеєм припічок (Коцюб., II, 1955, 29); Вася з Сонею розказали, як пішли вони сьогодні на город і хотіли в яру накопати глею для глиняних м’ячів (Коп., Сон. ранок, 1951, 108); * У порівн. Чіпка покуштував галушку, — глевка, як глей (Мирний, II, 1954, 148).
2. Те саме, що мул. І завелась на ставі геркотня, Гусине діло закипіло: Таскають грязь і глей зо дна Да мажуть Лебедя, щоб пір’я посіріло (Греб., І, 1957, 44); І ось уже показалося дно річки — блакитний глей і жовтий пісок та латаття (Донч., V, 1957, 134).
ГЛЕЙ2, ю, ч. Загуслий сік, що виступає на стовбурах деяких фруктових дерев (вишні, черешні, сливи та ін.). Ніхто, як він, не вмів здирати з вишень глей (Сос., 1, 1957, 344); * У порівн. Повітря тремтіло набряклим вишневим глеєм (Стельмах, На.. землі, 1949, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 81.