ГЛАША́ТАЙ, я, ч.

1. іст. Те саме, що опові́сник. Городян скликали на віче дзвоном або через глашатаїв (Іст. СРСР, 1, 1956, 55); Ледь зарожевів глід, як по кутках пішли глашатаї (Бурл., О. Вересай, 1959, 34).

2. чого, перен., уроч. Той, хто прилюдно проголошує що-небудь і бореться за його здійснення. Шевченко виступав як глашатай революційного повстання пригноблених класів проти царизму, проти поміщиків усіх національностей і в тому числі проти українського панства (Іст. УРСР, І, 1953, 426); Вірна ленінським настановам, вимогам Комуністичної партії, радянська преса була і є активним глашатаєм нових, вищих форм соціалістичного змагання (Рад. Укр., 26.VIII 1958, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 80.