ГЛА́СНО. Присл. до гла́сний1. Тут всякий гласно женихався, Ревнивих ябед не боявся (Котл., І, 1952, 150); Треба вміти похвалити, Де тайком, де гласно (Воскр., З перцем!, 1957, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 80.