ГЛА́СНИЙ1, а, е. Приступний для широкої громадськості; відкритий, публічний. — Зазнала я таки і того гласного суда! Розсипала я на його чимало карбованчиків (II.-Лев., II, 1956, 16); До того ж — він був певен — тут ніхто не здійснює за ним гласного чи негласного «надзору»… (Сміл., Сад, 1952, 118).
ГЛА́СНИЙ2, ного, ч. Член місцевого самоврядування в дореволюційній Росії. Панства було повні хати: .. всі члени земства, чимало губернських гласних і Рубець між ними (Мирний, III, 1954, 288); Повітові земські зібрання складалися з гласних, обраних строком на три роки на трьох самостійних виборчих з’їздах (1ст. УРСР, І, 1953, 481).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 80.