ГЛАДІ́НЬ, і, ж. Рівна, гладка поверхня. День тихий, морська гладінь простяглася далеко-далеко (Хижняк, Невгамовна, 1961, 239); Він Так шліфував гладінь камінних стін, Що стіни сяли дзеркалом тоді (Бажан, II, 1947, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 79.