ГЛА́ДКО, присл.

1. Присл. до гла́дкий. Гладко стелеться з могилами широкий степ (Стор., І, 1957, 77); Із дому він приніс гладко вистругану дошку, розвів фарбу й узявся за малювання (Чорн., Визвол. земля, 1959, 166); Гладко зачесане волосся, яке ділило голову на дві рівні долі, було вкрите осінньою памороззю сивини (Руд., Остання шабля, 1959, 40).

2. перен. Чітко і правильно (про мовлення, письмовий виклад думки, віршування і т. ін.). Все йому так гладко розказала, як на листу списала (Кв.-Осн., II, 1956, 278); Діалог віршований доволі гладко, чистою народною мовою (Фр., XVI, 1955, 242).

3. перен. Легко, без ускладнень і труднощів. — Ну, ми всі держимося того, що ураджено,.. ще й тішимося, що так гладко йде діло (Фр., II, 1950, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 79.

Гладко нар. Гладко, ровно, складно, хорошо. Хоч не гладко, аби міцно. Ном. Мій батько робив гладко, то й я в його вдався. Чи чарка, чи ківш буде, — не глядять переміни, гладко п’ють, як з лука б’ють до ночної тіни. ЗОЮР. І. 316. Ум. Гладенько гладесенько. Сравн. ст. гладше.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 287.